Оправа металічна, розбірна, скельця можна замінити на що завгодно. Скло скляне а не якийсь кончений пластик чи напівпластик. Пєсня! Давно я так не раділа з окулярів, нехай моїм попереднім солодко спочивається у Середземному морі!

Я забуваю, і це забування їсть мене.
Так незбагненно, так тупо і так високо -
скільки іще пробутих із іншими місць мине,
Щоби в мені оселився прозорий спокій?
Я не хворію, не прокидаюсь вдосвіта,
Плачу не часто, поводжу себе як звично,
але ж доколи потрібно збирати досвіди,
Щоби заповнити в пам’яті всі полички?
Хочеться заховатися або кудись присісти,
Хочеться хавати світ цей повагом і уважно,
Хочеться ще заснути років десь так на триста,
Й світить мені ніби зоря над уявним містом
кончене щастя, колюче і недосяжне.

Купимо гараж, сухий, з проведеним світлом. В ідеалі - в якомусь з маленьки кооперативів чи дворів в районі площі Пермоги, але розглянемо всі варіанти.
Пишіть сюди.

якщо довго мовчки дивитися на якесь чуже море, можна непомітно перетворитися на когось іншого

взагалі-то я хотіла тут побажати всім сонця і світлого літа, але зараз, в цій годині, після таких стрємітєльних зборів і в прєддвєрії першого в житті міжнародного переліту без С., який завжди вирішує всі проблеми і незручності, в мене є сили тільки на те, щоби написати - від сьогодні я на тревел сім. не шукайте мене по телефону, дуже дорогий став противний роумінг.

Всеподальше розширення місць для некурящих та місць, де заборонено палити, а також дедалі виразніша орієтація на облаштовування місць для паління в маленьких брудних куточках під сходами, коло туалету чи виходу на паркінг, на протязі, в вологому підвалі чи коло входу за межами навісу від дощу давно наштовхує мене на певну думку:

чому немає окремих місць для тих, хто бухає безпробудно, хто вживає наркотики, хто не миється і не чистить зуби, для тих, хто позбувся дітей або не дбає про них, для тих, хто б'є дружину, для тих, хто краде? Чому немає окремих, відділених та максимально віддалених від нормальних людей місць для тих, хто не видає заробітну плату, хто грабує на вулицях, хто продає наркотики, хто виробляє палене спиртне чи палені ліки, хто продає своє тіло і розносить гидкі хвороби? Чому серед всіх уродів і покручів, яких треба відокремлювати - обрали курців. К'мон, так ніби курити - то найгірше що зараз можна зробити з собою і головне - з людьми коло себе!

До речі, в п'ятизірковому готелі, куди я лечу в неділю пополокатися в середземному морі, серед ста з хріном номерів є п'ять номерів для інвалідів і тільки два номери для тих, хто НЕ курить. Так тримати! )

Вийшов вуйко рано на рибу, пливе собі в човні, плесо чорне, ряска зелена, сонечко пригріває, туман над водою розсіюється - краса! тут жабка пливе, маленька така, зелена, чалап-чалап.
жабка каже:
- вуєчку, а пустіть мене в човен погрітися, вода холодна чорна, а в човні сонечко гріє!
вуйко каже:
- Пішла на хуй!
- вуєчку, ну пустіт, ну на трошечки, я маленька зелена, ніжки затерпли, водичка холодна, бережок мокрий...
-пішла на хуй.
- вуєчку, ну вуєчку, я вже лапки застудила, поперек затерп, ну шо вам, шкода, вуєчку, ну пустіть на човен погрітися..
-пішла на хуй
- ну вуєчку, ну така водичка холодна, вуєчку, таке сонечко вам на човен гріє...
- ну добре, тут-во сіла на двадцять хвилин і шоби я тебе не чув і не бачив.
Жабка сіла на лавочці, лапки простягла до сонечка, гріється. Гарно. А тут друга жабка пливе, чалап-чалап. Каже:
- вуєчку, а пустіт мене в човен погрітися, вода чорна холодна, бережок мокрий, ніжки затерпли...
а перша жабка і каже:
-пішла на хуй!, - і до вуйка, - вуєчку! а шо, добре я їй сказала?

Моя машина в СТО, моя черепаха в Києві, мій С. зайнятий справами цілими днями, мій ніс в веснянках, мій лікар сказав, що наступні майже чотири тижні мені будуть колоти уколи в жопу.
Мій час поділений на кусок часу поки діють смачні сніданки в Вальяжі і всі решта кусків часу від прийому ліків до прийому ліків. Зранку я виходжу з машинкою в садок, вистригаю на газоні з якоїсь щведської травички чергове риб'яче око чи матєрне слово і йду їсти суниці і полуниці з грядки, зганяючи дрозда, який саме займався тим самим. Дрозд сідає на паркан пооддаль і свариться, поки я їм його ягоди.

Тепер по ділу: через справи С. і розклади з моїм здоров'ям, а також зі здоров'ям членів родини С. разом закордон цього літа ми не полетимо. Оскільки красиво, дорого і довго відпочивати одне без одного не в кайф, то в вас є есклюзивна можливість лише тут і зараз, в коментарях тільки до цього посту розписати мені всі переваги і прєлєсті суто пляжного дешевого відпочинку, наприклад тиждень 4 олінклюзів, Туніс чи Туреччина. Так шоб мені стало приємно від реальних перспектив.

на многая літа Олегу Іваничу від мене, Віті і Сірожі

Ховаємося від літа, яке тут цього року виявилося нестерпним. В квартирі навіть вночі працює кондиціонер, в машині можна зваритися заживо.
За Житомиром почнеться вузька дорога, а з обох боків - ліс. Мама буде приходити підливати квіти і годувати черепаху.

Думаю, в Франківську на нас чекає якесь справжнє чудо, або може навіть кілька чуд, якщо дуже, дуже пощастить.

Ідея - моя. Розробка та анімація - grycja, монтаж і дримби - С. Текст читау угадайкє хто.

Зразу скажу, що історія з передісторією - виключно для любителів безглуздих епічєскіх тредів в жж. Передісторія полягає в тому, що нєкто Яна Дубинянська з'їздила пасажиром на мотороллері кудись в район Ельбруса, а нєкто Марина Новікова вирішила написати про це статтю, яку в принципі можна за бажання бачити на Сумно. Стаття називається "Верхи на байках до Ельбруса!" і в прев'ю-картінці до статті - Яна Дубинянська з шоломом і в байкерській шкірянці, принаймні щось коло того. Початок статті і фотку Яни перепостили в спільноті література_юа, і було це третього на мінуточку червня.
Наступним етапом передісторії є те, що я мала нещастя дозволити собі бггГГ висловитися на тему того, що заголовок статті налаштовує читача на звєрь-матацикла, а відкривши кат ми бачимо жужик, і мене це розчарувало.

Історія полягає в тому, що негайно з того коментаря виросло два треди загальною сумою під 50 коментів про те, що моторолер це вполнє собі байк, і хто думає що це не байк той нічого не розуміє в житті і взагалі не має морального права дописувати коментарі в лайвджорнал. Розвели ці чудові треди сама Яна, і її нєкій друг Ігор, редактор журналу Мотороллєр чи шось типу того, який пише не з дієсловами разом; і обоє вони дуже втішилися, коли виявили, що я не до кінця знаюся на моторолерах та об'ємах їхніх двигунів - настільки зраділи, що забули, з чого почався тред, і що тут загалом не я претендую з мотороллером на звання байкера. Від себе додам, що я ні крапельки не стидаюся того, що не знаюся на об'ємах двигунів мотороллерів, мотороллери лишилися в мому минулому, в етапі "до 20 років", і я дивом помню назви двох з трьох мотороллерів, на яких мені довелося в той час поїздити - обидва вони називалися хонда лід бггГГ

Наступним етапом історії є те, що Яна Дубинянська розкидала лінк на цей тред по своїм друзям (по єдінству духа і мові вгадується форум якогось "байкерського" клубу) і в тред набігло пару штук хамовитих її відданих дузів, з аргументами по типу "нє завідуй так сільно янє" і "я би нє дєлал замєчаніє хіміку, єслі би он назвал рєкатівом яке-то там желєзо", цирк полягає в тому, що чуваки в своєму прагненні підтримати Яну Дубинянську не змогли зрозуміти, що бідну Яну настільки задів всього-навсього коментар щодо заголовку якоїсь Марини до статті, яку - зізнаюся - я навіть не прочитала!

Кульмінація історії полягає в тому, що до сьогодні (на мінуточку десяте число!) мені на пошту приходять коментарі в тому треді від Анонімів про те, як я заздрю Яні (очевидно тому, що в її чоловіка є мотороллер) і як вони з мене ржуть (очевидно тому, що редактор профільного журналу Мотороллєр, який пише не з дієсловами разом, зміг мене улічіть в тому, що я знаю про мотороллери менше за нього). І це мені приходять коментарі з лінком на прямий перехід - а ці ж аноніми ходять туди і ходять, викопуючи кожен раз в спільноті застарілий вже тред!

Для любителів - тред лежить тут http://community.livejournal.com/literatura_ua/363459.html

Для розуміння ситуація - я пишу це, бо щаслива що я вже на тому рівні розвитку особистості, коли один комент щодо заголовку вже не може мене сподвигнути на таку активність і такий емоційний відгук! 

Напишіть будь-ласка, о котрій годині ви лягаєте спати? йдеться не про окремі "пізні" випадки, після вечірки чи дня народження чи в перші дні відпустки, і не про окремі "ранні", коли в 05:20 треба зустріти документи, які передали поїздом. А отак щодня, по буднях, пеперобивши всі справи - коли лягаєте? Якщо до відповіді додасте свій вік - буде просто прекрасно.
Результати потім виставлю.
Дякую.

Все забуваю написати, як пару тижнів тому я розверталася на джипі в будній день десь перед обідом в нашому дворі. Машин було дуже багато. розвертатися треба було в мільйон прийомів по 10 см кожен, джип вовтузився посеред двору і обійти його ніяк було не можна, і з водійського боку стояла старенька бабуся і чекала, коли зможе пройти, а все крутила руль і думала, як би нікого не стукнути і пошвидше з'їбатися і дати їй пройти. Коли в один з маневрів бабуся опинилася чьотко навпроти мого відкритого вікна, то я зрозуміла, що зараз вона щось скаже, і скоріше за все це буде щось на кшталт "розвелося вас, блядєй, на джипах, жизні від вас ніякої нема". І бабуся сказала: умніца моя, такую большую машину разворачивает, так акуратно.

Мораль сєй басні в тому, що люди бувають добрі і недобрі. Недобрі люди хуйкають всіх, хто їх чомусь дратує, рідко задумуючись при цьому, чи об'єктивно робить людина щось погане, чи все-таки їхнє сприйняття є дещо упередженим, недобрі люди мають мільйон зауважень до світу, але рідко роблять його кращим, бо переважно плодять негативно енергію, недобрими людьми можуть захоплюватися зі сторони, але кожен розуміє в принципі, звідки насправді ростуть ноги в справедливих чи не дуже відрах гівна, вилитих на голову кожному, хто попав під гарячу руку.

А добрі люди просто добрі, і я дуже хочу колись стати саме такою бабусею і саме з такої позиції реагувати на все, що діється довкола мене.

Передісторія полягає в тому, що за життя з родиною, з мамою чи з батьками (той недовгий час, коли в мене був милий в компанії, но
їбанутий на голову вдома вітчим) в мене ніколи не було отих напряжних і неприємних "домашніх обов'язків", за що я невимовно вдячна своїм рідним. Моя шестирічна  мама по черзі з 11річною сестрою готували щодня обід, і одержували дюлєй, якщо обід виходив поганий; моя однокласниця Таня завжди мила посуд, складала речі, виносила сміття тощо, хоча в неї був брат, молодший за неї на 11 місяців, здоровий жлоб - бо тато вважав, що чоловікові не личить займатися домашньою роботою; донька моєї репетиторки з математики в 12 років мала за обов'язок щотижня мити унітаз, чистити ванну і всі раковини, прибирати в туалеті, кухні і ванній.
    В мене нічого такого не було. Я готувала їсти, коли приходила додому сама - а їсти не було. Чи коли мені хотілося зготувати їсти. Чи коли мене навчити в школі прикольному рецепту. Чи коли я рано встала, а мама ще спить, і будити її жаль (на вітчима надій в готуванні їжі не було, він готував рідко і охоче, но виходили якісь кулінарні ублюдки, втім мене малу це дуже тішило і розважало і я завжди його підтримувала). Прибирала я, коли бачила, що в мами не стає часу чи сили прибрати і вона нервується, що брудно, або коли була за щось покарана і мені треба було заробити позитивні бали, або коли була посварена з батьками і треба було чимсь зайнятися, а не було чим. Потім, коли в 12 років в мене з'явилася своя кімната, я прибирала свою кімнату щосуботи, іноді - решту квартири також, якщо був настрій.

Важливий висновок з передісторії являє собою те, що в мене тепер немає жодної відрази до готування їжі та прибирання, я не вважаю це приниженням чи моральним насиллям, мені природнім видається розклад що чоловік заробляє, а жінка "працює" на кухні, і розклад навпаки теж видається мені природнім. Взагалі, в готуванні їжі, купуванні продуктів, в прибиранні кухні та сервіруванні столу я бачу цікаву справу, яка може принести гарний смачний і красивий результат. Нічого більше.

Історія полягає в тому, що ми з С. любимо відбивні. Відбивні то диво кулінарії. Відбивні з курки, свині, телятини, яловичини. Відбивні з гарячим гарніром - це повноцінний прийом їжі. Відбивними з гарніром, салаткою і красивою скатертиною на столі цілком можна пригощати маму, яка прийшла в гості. Сендвіч з відбивною, помідорчиком і листком салату - найкращий початок дня, а просто вихоплена пальцями з холодильника смачнюща холодна відбивна піднімає настрій в будь-який момент часу.
     Любов до відбивних може стати причиною ненависті до нас всіх сусідів збоку і зверху та людей з офісу під нами. Ми відбиваємо їх в будь-яку пору дня, і навіть одного разу, перед тим як мали вимкнути гарячу воду, я відбивала їх о першій годині ночі, тому що довго розморожувалася свинина.
     Готування відбивних просте і не вимагає багато часу. Треба тільки гарне м'яско, молоток, дошку, тарілочку з яйцем і тарілочку з борошном. Деяке м'яско треба потримати під пресом, і це чудова перерва в готуванні їжі на перепочинок. Смажаться відбивні на повільному вогні, по чотири штуки на сковорідці. Поки відбивні смажаться, можна курити і читати книжку. Після одного заходу до відбивання-смаження, в ході якого, як вже було з'ясовано, можна перепочити і почитати, два дні в домі є відбивні, і це прекрасно.

Готування їжі загалом, і відбивних зокрема, переповнює мене відчуттям чуда - звідусіль я чую, як це важко і напряжно, а мені це приємно і легко, я охоче в цьому вдосконалююся і справді хотіла би займатися цим більше.

А з'явився цей пост тому, що вчора я зготувала відбивні з яловичини - а вони вийшли якогось странного кольору, і їсти їх нікому не хотілося, а сьогодні я їх скоштувала і зрозуміла що вони кислі якісь, з присмаком металу, і дорогою на урок я їх викину. НО! не зважаючи на це прикре самогубство куска досить красивої з вигляду яловичої плоті - відчуття чуда не пропало, а відчуття чуда - це одна з тих небагатьох в світі речей, котрі можна визнати кращими за добру відбивну ;)

Днями я почула від знайомої 87 року народження про те, що десь-там вибросілі взуття маленьких розмірів, і вже хотіла була спитати, чи було погане або браковане, що викинули - але вчасно згадала, що це значить. Пркметно, що дівчині цій 22 роки, вона і не жила толком за Союзу, не займала в шостій ранку чергу за взуттям, яке вибросілі, і не знала інших реалій того часу. То звідки ж ці слова, які тепер і недоречні, і не всім зрозумілі?

Я не дивуюся, коли моя мама збираючись в Прагу, планує їхати в Чехословакію, бо більшу частину її життя на мапі була така країна.

Але ж звідки береться ця молодь, люди, котрі народилися під завісу Союзу, або вже й в Україні, і однак дотепер називають кольготки дольчіками, а машини - іномарками? Що в них в голові, в цих людей, які дотепер вживають слова спекулянт, югослав, очередник? цікаво, що навіть в Українській гімназії №1 міста Івано-Франківську, школі з жорстким націоналістично-релігійним ухилом, де я якийсь час навчалася, вчителька, яка тлумила мене всіма силами за те, що я нехрещена, з російськомовної родини і на щоденній вранішній обов'язковій молитві просто стою, опустивши руки - навіть ця вчителька проводила з своїми учнями-десятилітками на виховних годинах політінформацію!

Напрошується висновок, що оці дефективні і зворушливі водночас слова ми схавали з молоком матері, і вони для нас ще довго означатимуть такі протилежні речі - і солодку сонячку добу дитинства, і важкий режим обмежень, якого в душі дотепер не можемо позбутися.


А які ви пам'ятаєте чи чуєте цікаві совізми?

Сьогодні я скористалася тим, що NN був вКонтакті з мого компа і не вилогувався - і сходила ж подивилася на профайли і фото різних знайомих. І зрозуміла, що найпідступніше місце вКонтакті - це розділи "Фотографії з ..." та "Відео з ...", тобто на мінуточку будь-який задрот постить туди будь-які фото і відеозаписи тебе - в будь-якому стані, з будь-якого ракурсу, зняті за будь-яких обставин. І - увага! - завдяки юзабіліті сайту всі-всі, хто прийдуть на твою сторінку, це побачать.

За вельми недовгий час відвідування профайлів своїх знайомих я знайшла багато знімків і відео, котрі висвітлюють ті сторони моїх знайомих, якими вони явно не пишаються, і нагадують або ілюструють ті історії, які вони воліли б забути.

Я вдячна долі за те, що сайт вКонтакті з'явився і став популярним тоді, коли я вже зрозуміла, чого хочу від життя, знайшла С. і стала поводитися чемно і гідно. Тому що я так розумію що тепер ті фото та відео, які раніше стидливо або не дуже видалялися з камер - просто заливають в цей сраний вКонтактє на всезагальний розгляд! 

І для прихильників публічності, які періодично бігають по блогах і викривають принцес, які теж какають, чи світлих і добрих людей, в яких в минулому, або й теперішньому житті є не надто приємні (часто бо не до кінця зрозумілі) сторонньому оку штрихи -
к'мон, піпл, ви реально думаєте, що комусь стане краще, якщо друзі, співробітники, чоловік і діти в перспективі молодого успішного науковця-жінки, матері однієї дитини, яка носить іншу дитину, побачать знімки п'ятирічної давності, де один клабмен лапає її за цицьки, а інший цілує в районі піськи? світ від того сповниться правдою і довірою? всі, хто здійнив бодай одну помилку в житті, підуть і повісяться і лишаться одні праведники? чи люди, дізнавшись купу лайна про дорогих їм людей, здобудуть гармонію? Та ніколи в житті. Єдина людина, котра отримає задоволення - це той злий мрачний зависливий дрочень, який розмістив в мережі чуже компроментуюче фото. І то задоволення це буде дрібоньке і миршаве, тьху!!