Передісторія полягає в тому, що за життя з родиною, з мамою чи з батьками (той недовгий час, коли в мене був милий в компанії, но
їбанутий на голову вдома вітчим) в мене ніколи не було отих напряжних і неприємних "домашніх обов'язків", за що я невимовно вдячна своїм рідним. Моя шестирічна  мама по черзі з 11річною сестрою готували щодня обід, і одержували дюлєй, якщо обід виходив поганий; моя однокласниця Таня завжди мила посуд, складала речі, виносила сміття тощо, хоча в неї був брат, молодший за неї на 11 місяців, здоровий жлоб - бо тато вважав, що чоловікові не личить займатися домашньою роботою; донька моєї репетиторки з математики в 12 років мала за обов'язок щотижня мити унітаз, чистити ванну і всі раковини, прибирати в туалеті, кухні і ванній.
    В мене нічого такого не було. Я готувала їсти, коли приходила додому сама - а їсти не було. Чи коли мені хотілося зготувати їсти. Чи коли мене навчити в школі прикольному рецепту. Чи коли я рано встала, а мама ще спить, і будити її жаль (на вітчима надій в готуванні їжі не було, він готував рідко і охоче, но виходили якісь кулінарні ублюдки, втім мене малу це дуже тішило і розважало і я завжди його підтримувала). Прибирала я, коли бачила, що в мами не стає часу чи сили прибрати і вона нервується, що брудно, або коли була за щось покарана і мені треба було заробити позитивні бали, або коли була посварена з батьками і треба було чимсь зайнятися, а не було чим. Потім, коли в 12 років в мене з'явилася своя кімната, я прибирала свою кімнату щосуботи, іноді - решту квартири також, якщо був настрій.

Важливий висновок з передісторії являє собою те, що в мене тепер немає жодної відрази до готування їжі та прибирання, я не вважаю це приниженням чи моральним насиллям, мені природнім видається розклад що чоловік заробляє, а жінка "працює" на кухні, і розклад навпаки теж видається мені природнім. Взагалі, в готуванні їжі, купуванні продуктів, в прибиранні кухні та сервіруванні столу я бачу цікаву справу, яка може принести гарний смачний і красивий результат. Нічого більше.

Історія полягає в тому, що ми з С. любимо відбивні. Відбивні то диво кулінарії. Відбивні з курки, свині, телятини, яловичини. Відбивні з гарячим гарніром - це повноцінний прийом їжі. Відбивними з гарніром, салаткою і красивою скатертиною на столі цілком можна пригощати маму, яка прийшла в гості. Сендвіч з відбивною, помідорчиком і листком салату - найкращий початок дня, а просто вихоплена пальцями з холодильника смачнюща холодна відбивна піднімає настрій в будь-який момент часу.
     Любов до відбивних може стати причиною ненависті до нас всіх сусідів збоку і зверху та людей з офісу під нами. Ми відбиваємо їх в будь-яку пору дня, і навіть одного разу, перед тим як мали вимкнути гарячу воду, я відбивала їх о першій годині ночі, тому що довго розморожувалася свинина.
     Готування відбивних просте і не вимагає багато часу. Треба тільки гарне м'яско, молоток, дошку, тарілочку з яйцем і тарілочку з борошном. Деяке м'яско треба потримати під пресом, і це чудова перерва в готуванні їжі на перепочинок. Смажаться відбивні на повільному вогні, по чотири штуки на сковорідці. Поки відбивні смажаться, можна курити і читати книжку. Після одного заходу до відбивання-смаження, в ході якого, як вже було з'ясовано, можна перепочити і почитати, два дні в домі є відбивні, і це прекрасно.

Готування їжі загалом, і відбивних зокрема, переповнює мене відчуттям чуда - звідусіль я чую, як це важко і напряжно, а мені це приємно і легко, я охоче в цьому вдосконалююся і справді хотіла би займатися цим більше.

А з'явився цей пост тому, що вчора я зготувала відбивні з яловичини - а вони вийшли якогось странного кольору, і їсти їх нікому не хотілося, а сьогодні я їх скоштувала і зрозуміла що вони кислі якісь, з присмаком металу, і дорогою на урок я їх викину. НО! не зважаючи на це прикре самогубство куска досить красивої з вигляду яловичої плоті - відчуття чуда не пропало, а відчуття чуда - це одна з тих небагатьох в світі речей, котрі можна визнати кращими за добру відбивну ;)